Вийшов журнал № 6. Переможемо спільно!

23 червня лідери країн – членів Європейського Союзу підтримали надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС. 30 років прагнення, скепсису та три місяці від заявки до позитивного рішення. Європа виправляє свою помилку. Імовірно, отримання Україною європейської перспективи після Революції гідності утримало б путіна від віроломного повномасштабного вторгнення в Україну, від порушення миру і стабільності в Європі. Тож тепер наша країна не тільки захищає, але й змінює Євросоюз.

Прийняте рішення більшою мірою політичне, воно продиктовано неймовірною та небаченою в історії підтримкою українського народу народами Європи та всього світу. Україна вже виконала понад 60% вимог, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, зокрема розділом про зону вільної торгівлі, яку підписано 2014 року. Водночас голова Представництва ЄС в Україні Матті Маасікас назвав рішення лідерів ЄС не лише визнанням приналежності України до європейської родини, але й визнанням жертв, на які йде Україна заради свого європейського майбутнього.

Щоправда, перед Києвом поставлено сім конкретних вимог, які він має виконати, щоб не втратити шанс стати членом Євросоюзу. Серед них судова реформа, боротьба з корупцією, реформування законодавства про ЗМІ, питання нацменшин. Тож рашизм – це не єдиний фронт для нас. Не менш складним буде внутрішній фронт боротьби України – з колаборантами, корупціонерами, бюрократами та просто невігласами у владі, що триває вже давно й не дуже успішно.

Українське суспільство досі не може позбутися цих «хвороб», які постійно мутують, рухаються тілом, руйнуючи здорові органи, ніби ракові пухлини. На жаль, ознаки цих «хвороб» притаманні й сфері охорони праці. 2014 року в статті 424 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом було зазначено: «Україна забезпечує поступове наближення до права, стандартів та практики ЄС у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей, як зазначено у Додатку ХL до цієї Угоди». У цьому додатку, зокрема, наведено перелік 27 працеохоронних директив, що їх повинна імплементувати Україна за 3–7–10 років після набрання чинності Угоди.

Найголовніша з них – Директива № 89/391/ЄЕС від 12.06.1989 про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров’я працівників під час роботи – це основа, базис для нового нормативно-правового регулювання сфери охорони праці (постанов, наказів, стандартів, регламентів, рекомендацій, методик, настанов…). Вона мала бути інтегрована в законодавство України за три роки, тобто 2017 року.

Директива № 89/391/ЄЕС лягла в основу законопроєкту з робочою назвою «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі» (БЗР). Однак через «провальний» соціальний діалог його досі не вдалось ухвалити навіть у першому читанні. І це попри фінансування заходів і титанічні зусилля, що доклали до підготовки цього документа Міжнародна організації праці та інституції ЄС. Саме через відсутність «основного закону» у сфері охорони праці інші заплановані директиви з БЗР або не імплементувалися взагалі, або приймалися наказами центральних органів виконавчої влади (а не постановами Кабміну). Тому їх статусність дуже слабенька. І коли довгоочікуваний законопроєкт про БЗР таки буде ухвалено, ці директиви доведеться переприймати й надавати їм належної юридичної сили – уже в статусі постанов Кабінету Міністрів.

Отже, інтеграція європейського законодавства про охорону праці в правове поле України не належить до умов, які вимагають країни ЄС від України виконати насамперед, але й не є останньою. Адже трудові відносини інтегрують у собі безпосередньо чутливі питання прав людини, суть внутрішньої економічної політики держави і є важливим складником гідної праці та економічного зростання. А без цього європейський курс будь-якої країни буде дорогою в нікуди.