Вугільна галузь сьогодні: закрити чи підтримати?

Про сьогодення українських гірників, умови праці та про те, як зберегти енергетичну безпеку країни і водночас дотриматись умов декарбонізації, розповів журналу народний депутат України, голова Незалежної профспілки гірників України (НПГУ), голова Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ) МИХАЙЛО ВОЛИНЕЦЬ.

– Пане Михайле, Ви давно опікуєтеся шахтарськими справами і є давнім партнером нашого журналу. Розкажіть, будь ласка, про стан вугільної галузі та чи є критичною ситуація з видобутком вугілля в Україні.

– Видобуток вугілля має довгу історію в Україні, від зародження галузі – до викликів російського вторгнення у 2014 р. Першу вугільну шахту в Україні заклали у 1795 р. у м. Лисичанськ. І за рік це родовище вже видавало вугілля. На початку XIX ст. невеликі шахти стали будувати і в інших регіонах Донбасу, зокрема в Бахмуті. Саме цього століття почався справжній розквіт шахтарства, коли вугілля стало головним джерелом енергії для промисловості. Воно і нині залишається енергетичним паливом та сировиною для важливих галузей, таких як електроенергетика, металургія, транспорт, машинобудування, а також у побуті.

Перед подіями 2014 року Україна бачила перспективи в розвитку шахтарства та енергетики. Однак російське вторгнення на сході країни значно ускладнило ситуацію, багато вугільних шахт опинилося не під контролем уряду, що скоротило видобуток і призвело до загроз енергетичній безпеці. Втрати видобутку лише в Луганській області становили близько 1 млрд тонн високоякісного вугілля марок «А» та «П». Такого вугілля немає в Європі. Подібні втрати є у Донецькій області, де видобувалося коксівне та енергетичне вугілля, що застосовується у металургії, зокрема у ШУ «Покровське», на шахті «Капітальна», на якій я починав працювати робітником, інженером, головою профспілки, та шахті «Краснолиманська».

Ці та інші шахти, що залишаються на окупованій території, затоплюються, знищені або розграбовані ворогом. Шахти на прифронтовій території постійно обстрілюються та знеструмлюються, що значно підвищує рівень ризику аварій та нещасних випадків. Через військові дії та економічні труднощі деякі шахти призупинили роботу. Деякі продовжують діяти в умовах складної ситуації. Але цього вкрай недостатньо для України. 

– У 2024–2025 рр. Україна значно збільшила імпорт кам’яного вугілля та антрациту, майже втричі порівняно з 2023 р. Він сягнув 1,8 млн тонн на суму $402,2 млн. Чи можна сьогодні говорити про конкуренцію з імпортним вугіллям?

– З імпортом вугілля також є проблеми. Порти часто обстрілюють, здійснюється блокування кордону з Польщею, додаткові вимоги висувають уряди Словаччини, Угорщини тощо. Крім цього, вартість імпортованого вугілля значно вища, ніж видобутого в нашій державі.

В Україні добре розвинена логістика. Шахти розташовано поблизу споживачів вугілля, налагоджені залізничне сполучення, ремонтна база тощо. Звичайно, це і зайнятість працівників, сплата податків до державного бюджету, частина яких іде на оборону країни, та ще багато переваг з видобутку вугілля в Україні. Тому розвиток вітчизняної вугільної галузі – це набагато ліпше й вигідніше, але вона потребує модернізації та підтримки для забезпечення стабільності й безпеки. А під час війни є великі труднощі з її фінансуванням. На жаль, серед причин цього – випадки зловживань, корупції та інші ганебні явища, з якими постійно намагаються боротись КВПУ та НПГУ.

– У серпні Україна відзначає День шахтаря. Які настрої панують серед працівників вугільної галузі, які проблеми їх найбільше турбують?

– Звичайно, як і всіх українців, вугільників турбує передусім війна та пов’язані з нею проблеми, серед яких заборгованість із заробітної плати, яку мають майже всі державні вугледобувні підприємства. Обсяг її тільки в поточному році становить понад 471 млн грн, а загальна заборгованість з 2015 року – понад 1,5 млрд гривень.

Несвоєчасні виплати зарплати насамперед пов’язані із несвоєчасними розрахунками споживачів за вивантажене їм вугілля. Шахти використовують зароб­лені кошти на підготовку нових лав, технічне пере­оснащення шахт, оплату електроенергії та інші потреби, а неналежні розрахунки за отриману продукцію значно ускладнюють ведення господарської діяльності. Це негативно впливає не лише на виплати зарплат, а й на економічний стан підприємств. Усе це зрештою призводить до зменшення видобутку потрібного нині вугілля. Водночас на складах підприємств енергетики, які постійно обстрілюються, зазнають руйнувань, а тому не можуть ефективно працювати, накопичилась значна кількість вугілля. Так, станом на 1 травня 2025 р. на складах деяких ТЕЦ і ТЕС накопичено 2,5 млн тонн вугілля, яке з часом окислюється, тому втрачає до 30% теплотворності та перетворюється в золу.

Завдяки зусиллям профспілок, мені, як нардепу, вдається організувати розгляд цих питань в уряді, парламентському Комітеті з питань енергетики та житлово-комунальних послуг та позитивно їх вирішувати. На сьогодні майже повністю погашено заборгованість у ДП «Добропіллявугілля – видобуток» і ДП «Львіввугілля».

На приватних вугледобувних підприємствах галузі заробітна плата виплачується своєчасно.

Несвоєчасні розрахунки з вугільними підприємствами призвели до заборгованості вугледобувних підприємств зі сплати ЄСВ, переважну частину якої становлять штрафи та пені. Відповідно шахтарям, які працюють на шахтах-боржниках, не зараховується страховий стаж і не надається право своєчасного виходу на пенсію тим, хто відпрацював належний для цього термін – 20–30 років. Погасити ці борги, які накопичувалися роками, нереально, тому профспілкові лідери постійно наполягають на розгляді парламентом законопроєкту № 10415 «Про врегулювання питань заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску державних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства енергетики України (щодо відновлення соціальних прав працівників енергетичної галузі)», співавтором і розробником якого є я.

Довідково. На сьогодні на підконтрольній Україні території залишилося 19 державних шахт із 145 – у 2013 р., які перебувають у тяжкому стані, без перспективи подальшого розвитку. Водночас згідно з кліматичними зобов’язаннями, взятими Україною щодо переходу на «зелену» енергетику та зменшення викидів, а також Енергетичною стратегією України до 2050 р. планується закриття всіх вугільних шахт до 2035 р.

– Сьогодні вугледобувні підприємства, як і багато інших у країні, відчувають кадровий голод. У шахти вимушені спускатися навіть жінки. Як вирішується ця проблема?

– Дефіцит кадрів, зокрема інженерних, на шахтах був і до вторгнення, але нині він став значно відчутнішим. Багато шахтарів пішли захищати країну добровільно, багатьох досвідчених гірників мобілізували за законом. Нерідко трапляються випадки мобілізації гірників із бронею, комбайнерів (ця професія надзвичайно важлива і дефіцитна). Були випадки затримки військовими ТЦК автобусів із шахтарями, які направлялися на роботу, що призводило до зупинки підприємств. Тому бронювання працівників, зайнятих на підземних роботах на діючих шахтах, є актуальною проблемою. Профспілками і мною особисто неодноразово вирішувалися питання з МОУ, Генштабом, Мінекономіки, Міненерго щодо врегулювання таких випадків, але докорінно припинити мобілізацію гірників дотепер не вдалося.

Дійсно, війна змусила навіть наших жінок опускатися під землю, що заборонено ратифікованими Україною відповідними конвенціями МОП. Хоча згідно зі ст. 174 КЗпП деякі підземні роботи все-таки жінкам дозволяються, тому сьогодні вони працюють у шахтах. Але важкі роботи, такі як перенесення важких вантажів, пересування вагонеток, ремонт електрообладнання та систем вентиляції тощо, заборонені. Хочеться сподіватися, що коли закінчиться війна, наші чудові жінки вийдуть з підземелля й повернуться до роботи, яка не заборонена у цивілізованому світі.

Serhiy Kolesnyk
The coal industry today: shut it down or support it?
Mykhailo Volynets, Member of Parliament of Ukraine, Chairman of the Independent Trade Union of Miners of Ukraine, and Chairman of the Confederation of Free Trade Unions of Ukraine, spoke to the magazine about the current situation of Ukrainian miners, working conditions, and how to maintain the country's energy security while complying with decarbonization requirements.

Статтю повністю читайте в Журналі "Охорона праці" № 8/2025 або КАБІНЕТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ.