Дореформувалися?..

Щомісяця, готуючи цю сторінку журналу, названу чомусь боковичком, перебираємо в редакції десятки актуальних проблемних питань у сфері безпеки праці. На жаль, їх не меншає, а фокусування для автора стає все складнішим: питань багато, а сторінка одна. Отже, зупинюсь на інформаційному складнику безпеки праці. Хоч би як кепкували зі статистики як галузі, та без неї керувати жодним суспільним процесом неможливо. У додатку до журналу знайдете докладний аналіз стану травматизму за 2023 рік. Але робота над аналізом відкрила неприємну обставину: добувати й перевіряти інформацію стало неймовірно складно, системну аналітичну роботу в Україні втрачено. Отже, «дореформувалися» – деградуємо…

15 років тому в Україні окрім власне наглядового органу на безпекову сферу працювала низка наукових інститутів, виробничий травматизм та профзахворювання аналізували професорські голови «уздовж і впоперек», аналізували травмонебезпечні галузі, напрацьовували методи профілактики, відповідно змінювалася нормативно-правова база з ОП, розроблялися рекомендації роботодавцям щодо створення здорових і безпечних умов праці. На цих матеріалах захищали свої роботи здобувачі наукових регалій. За зразком Німеччини в Україні діяв окремий Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі – Фонд). Його діяльність була спрямована (декларувалося) передусім на превентивні заходи, запобігання НВ, а вже потім – на соціальний захист потерпілих.

«Крах» наукового супроводу державної політики у сфері охорони праці заслуговує на окреме дослідження – чи проводяться та в яких обсягах і за якою тематикою наукові дослідження у сфері, наприклад, медицини праці. Або як і для чого аналізують травматизм у підпорядкованому Держпраці науково-дослідному інституті. Єдиний факт, що не потребує доказової бази, – це ліквідація Фонду. До того ж «знищення» Фонду відбулося без найменшого спротиву з боку так званих стейкхолдерів та всіх, хто їм співчуває. Профілактика – головний напрям діяльності Фонду – розчинилася безповоротно. Спочатку Фонд став джерелом виплат медичним працівникам (родинам), що захворіли на COVID-19. Потім – джерелом компенсації для потерпілих від воєнних дій. За логікою страхування, розмір страхових внесків суб’єктів господарювання має напряму залежати від створених ним умов праці та стану виробничого травматизму. Але очевидно, що ні на війну, ні на COVID-19 роботодавець впливати безпосередньо не може. А отже, ці небезпечні чинники не стосуються соціального страхування від нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом.

Чому, запитаєте, «дореформувалися»? Маємо очевидне і дивне «звуження» публічного доступу до інформації про характер виробничого травматизму. Але це не той випадок, коли менше знаєш – спокійніше спиш. Хтось, можливо, заперечить, та це, як кажуть, від лукавого. По-перше, Держстат уже не отримує інформації про профзахворювання, які тепер перебувають у віданні ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України». По-друге, у частині інформації про нещасні випадки, якою володіє Пенсійний фонд України, тепер немає даних про стать і вік, професію потерпілих, ключові умови залучення їх до роботи тощо. Прямуючи до керування ризиками, ми залишаємося позбавленими головного інструмента – об’єктивної інформації, а незабаром, схоже, залишимося без будь-якої... Не хочеться вірити, що такою може бути державна політика. Такий шлях до мінімізації виробничого травматизму найменш затратний, але він веде в нікуди.