Новий Закон про БЗР: реальні зміни заради життя

Шановні читачі!

Зазвичай у переддень Всесвітнього дня охорони праці завжди гостріше звучить у працеохоронному професійному середовищі питання: де ми є і куди рухаємось.

Цього року відповідь напряму пов’язана з очікуванням ухвалення проєкту Закону України «Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі». Документ, над яким працювали роками, із залученням експертів і міжнародних партнерів, уже пройшов перше читання у Верховній Раді. І, здавалося б, має стати фундаментом нової культури безпеки. 

Проте сьогодні професійна спільнота не лише очікує. Вона хвилюється.

Засновники Платформи суспільного діалогу та реформ у сфері безпеки праці (SafePlatform Ukraine) у листопаді минулоріч звернулися до владних інституцій стосовно змісту проєкту зазначеного закону. Важливо наголосити: саме це звернення стало першим кроком Платформи після ухвалення нею власної декларації. Воно було офіційно спрямоване до Офісу Президента, Верховної Ради України, профільних комітетів, Кабінету Міністрів. Цим кроком Платформа не лише задекларувала свою позицію – вона продемонструвала готовність до змістовної участі у формуванні державної політики у сфері безпеки та здоров’я на роботі на професійній основі. Оскільки впевненості в тому, що до звернення дослухаються, немає, учасники Платформи, усвідомлюючи історичну значущість реформи, роблять наступний крок: силами експертів і практиків підготовлено чергову аналітичну довідку по суті проєкту закону (читайте статтю І. Вербовської та О. Богданової, с. 10).

Це не емоційна реакція. Це результат глибокого аналізу, дискусій, зіставлення з європейським досвідом. І головна пересторога, що звучить у цьому зверненні, – це ризик не досягти цілей довгоочікуваної реформи.

Показовим є ще один важливий факт. Міжнародна організація праці ініціювала відбір консультанта для проведення правового аналізу українського законопроєкту та оцінки його відповідності Рамковій директиві ЄС з охорони праці (89/391/ЄЕС) та міжнародним трудовим нормам. Сам факт такої ініціативи є сигналом: питання якості та змісту майбутнього закону виходить за межі внутрішньої дискусії і стає предметом міжнародної професійної оцінки. До речі, саме з такою пропозицією до МОП зверталися учасники Платформи ще минулого року: «Сьогодні ми ризикуємо отримати не нову систему безпеки, а нову редакцію старих підходів – із сучасною термінологією, але без реальних змін». Це не про недовіру. Це про відповідальність. І про важливість зробити реформу справді європейською – не лише за формою, а за суттю.

Законопроєкт декларує перехід до сучасної моделі – керування ризиками, превентивності, відповідальності роботодавця. Але, на думку фахівців, водночас у ньому зберігаються елементи старої системи: надмірна зарегульованість, обтяжливі дозвільні процедури, адміністративний тиск. Такий симбіоз не створює нової якості – він створює суперечності. Це означає чи то ігнорування, чи то неусвідомлення законотворцями важливості ефективної комунікації із зацікавленими суб’єктами трудових відносин, на яких і ляже весь тягар відповідальності за допущені помилки можновладців.

Є ще одна небезпека – менш очевидна, але глибша. Якщо система стимулює не відкритість, а страх; не аналіз, а приховування; не розвиток, а формальність, – жодна найкраща норма не працюватиме. Без довіри немає культури безпеки.

Водночас ми маємо бути реалістами. Закон може бути ухвалений уже найближчим часом. І звернення експертів – це не лише спроба вплинути на його зміст. Це значно більше: це заявка на участь у наступному етапі – формуванні підзаконної бази, практичних механізмів, інструментів, які або наповнять закон життям, або залишать його декларацією.

Саме тут відкривається простір для відповідального партнерства.

Платформа, експертне середовище, професійні об’єднання чітко заявляють: ми готові брати участь, не лише критикувати, а й пропонувати рішення.

Попри всі перешкоди, Україна рухається до Європейського Союзу. І у сфері безпеки праці це означає не просто зміну термінів чи підходів. Це означає зміну мислення – від реакції до попередження, від контролю до відповідальності, від формальності до цінності людського життя.

Тому сьогодні головне питання – не лише в тому, чи буде ухвалений закон. А в тому, чи стане він початком реальних змін.

Ми переконані: відповідь залежить від того, наскільки відкритою буде держава до ефективного діалогу і наскільки активною – професійна спільнота.

Цей діалог уже відбувається. І ми – його частина.