Страх і тривога – специфічні реакції організму

Тривога – природне відчуття страху перед загрозою, яке допомагає її помітити і вжити відповідних заходів. Якщо небезпека відома, вживається термін «страх», а якщо її складно визначити – «тривога». Патологічний стан виникає, коли реакція занадто інтенсивна порівняно з причиною, яка є джерелом страждання, і заважає життєдіяльності.

Страх і тривога містять такі компоненти:

1. пізнавальний – думки про конкретну загрозу (немає під час тривоги);
2. фізіологічний – сигнальна реакція у вигляді збудження симпатичної нервової системи (розширення зіниць, прискорення частоти серцевих скорочень, зменшення активності ШКТ, загальмування виділення слини, а також блідість, скорочення м’язів, міміка, що виражає страх). Ця реакція збільшує ресурси кисню й енергії у тканинах, що забезпечує можливість реакції на небезпеку;
3. емоційний – відчуття страху, переляку, паніки;
4. поведінковий – відступ, втеча або боротьба.

Страх і тривога мають різну інтенсивність і не всі їх компоненти розвиваються одночасно й у кожному випадку.

Різновиди тривоги і страху

1. Страх як нормальна реакція адаптації чи відповідь на безпосередню небезпеку, конфлікт або стрес.

2. Первинна тривога – частий симптом невротичних розладів.

Форми:

• фобічна – ізольована тривога, пов’язана з певним подразником, що має необґрунтовано велику інтенсивність, і спрямована на уникання контакту з подразником, який становить загрозу; спостерігається у разі фобій;
• панічна (пароксизмальна) – з’являється раптово і триває декілька хвилин; спостерігається у разі епізодичної пароксизмальної тривоги (панічний розлад);
• генералізована – надокучлива, змінної інтенсивності, що провокує надмірні страхи; спостерігається у разі генералізованих тривожних розладів;
• пов’язана зі скаргами на нездужання, які не підтверджуються під час медичного обстеження; спостерігаються у разі соматоформних розладів;
• пов’язана зі стресорною подією; спостерігається у разі гострої реакції на стрес, розладів адаптації, посттравматичних стресових розладів.

3. Вторинна тривога – симптом інших хвороб і порушень: психічних (депресії, шизофренії, розладів на органічному підґрунті), соматичних, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин чи побічною дією ліків.

Генералізований тривожний розлад

Нереалістичні побоювання стосуються багатьох життєвих ситуацій, які важко контролювати; тривають понад 6 міс.; супроводжуються трьома чи більше симптомами: неспокій чи відчуття внутрішнього напруження, швидка втомлюваність, труднощі з концентрацією уваги чи відчуття порожнечі у голові, дратівливість, підвищена напруга м’язів, безсоння.

Епізодична пароксизмальна тривога:

• повторні неочікувані напади паніки, які супроводжують:
• стійкі побоювання, що станеться наступний напад;
• хвилювання про можливі наслідки паніки (втрата контролю, загроза життю);
• зміни поведінки, пов’язані з нападами.

Фобічні тривожні розлади

Певні конкретні ситуації спричиняють:

1. надмірну чи ірраціональну тривогу, що виникає під час безпосереднього контакту з ними;
2. надмірний страх контакту з ними;
3. уникання їх.

Агорафобія – стосується перебування у місці, з якого складно вибратись, або в якому важко отримати допомогу у разі виникнення симптомів хвороби. Соціальна фобія – стосується ситуацій, коли за пацієнтом можуть спостерігати інші люди. Специфічні фобії (ізольовані) – стосуються певних об’єктів чи ситуацій: тварин, природних середовищ (висота, буря і т. д.), вигляду крові, конкретних ситуацій (наприклад, клаустрофобія), інших подій (наприклад, хвороби, падіння).

Гостра реакція на стрес:

1. вплив стресора виняткової сили;
2. негайне (менше як 12 год) виникнення симптомів;
3. виникнення вегетативних симптомів;
4. ізоляція, дезорієнтація, порушення уваги або неадекватна поведінка;
5. коли дія стресора припиняється, симптоми зникають упродовж кількох годин, якщо стресор діє – упродовж 2 днів.

Посттравматичні стресові порушення:

1. вплив стресора виняткової сили;
2. стійке повернення небажаних спогадів щодо травматичної ситуації;
3. тенденції уникати ситуації, що асоціюються з травмою;
4. нездатність до відтворення травматичних подій і/або симптоми підвищеної психічної чутливості.

Нав'язливі компульсивні розлади: є нав'язливі думки, ідеї, образи, імпульси до дії, які з'являються в свідомості через стереотипи або нав'язливі дії (примус, компульсії) – стереотипна поведінка, яка багаторазово повторюється.

Адаптаційні розлади: симптоми невротичних розладів чи депресивних порушень, що не відповідають критеріям жодного з них, які розвиваються впродовж місяця від суттєвої зміни життєвої ситуації.

Дисоціативні (конверсійні) розлади: зв’язок між виникненням стресової ситуації та потреби виникнення симптомів у вигляді: амнезії, фуги (пацієнт раптово вирушає у подорож, поводячись відносно нормально, але нічого про себе не пам’ятає), ступору (зменшення чи відсутність довільних рухів, мови і правильної реакції на світло, шум, дотик), трансу (змінений стан свідомості зі зміною відчуття особистості, звуженням уваги, обмеженням рухів), одержимості (переконання про одержимість духом, силою, іншою особою), дисоціативних рухових розладів (втрата чи обмежена здатність виконання свідомих рухів), судом та втрати відчуттів, інших чи змішаних симптомів.

Лікування

1. Страх: зазвичай потрібна тільки підтримка, надання відповідної інформації. Якщо цього не достатньо, потрібно застосувати спочатку психотерапевтичні методи, а в крайньому разі – медикаментозне лікування.

2. Тривога вторинна: розпочати з етіологічного лікування основного захворювання (соматичного, психічного) або скоригувати фармакотерапію, яка може спричиняти тривожні побічні ефекти.

3. Тривога первинна: тривога, яка раптово з’являється чи посилюється під час невротичних розладів, є, зазвичай, наслідком труднощів у пристосуванні до нової ситуації, які можуть бути причиною адаптаційних розладів, гострої реакції на стрес. Принципове значення мають: докладний збір анамнезу, встановлення правильного діагнозу, психотерапевтичні втручання, які мають допомогти пацієнту знайти вирішення проблем, що спричиняють тривогу, зі скеруванням для психіатричної консультації.

4. Для вибору правильної тактики лікар має знати:

1. фобічна тривога виникає під час контакту з ситуацією, що її провокує; припиняється після виходу з такої ситуації;
2. напад панічної тривоги наростає через ≈10 хв., після чого минає самостійно, поступово, впродовж ≈1 год. Часто страх наступного нападу, що виникає після нього, можна зменшити, розповідаючи пацієнту про його захворювання і способи лікування;
3. гостра реакція на стрес проявляється через різні симптоми і минає самостійно;
4. посттравматичні стресові розлади пов’язані із ситуацією, яка вже сталася; немає ліків, що ефективно та швидко зменшують симптоми;
5. дисоціативні/конверсійні розлади та синдром деперсоналізації-дереалізації є відповіддю на важку життєву ситуацію.

5. Направлення для психіатричної консультації багато хто досі сприймає негативно, тому, щоб мінімізувати таке упередження, під час об’єктивного обстеження інформують пацієнта, що його симптоми вимагають диференційної діагностики з-поміж іншого із тривожними розладами чи соматоформними порушеннями і т. д.

Початкові психотерапевтичні методи

Метою є зміцнення відчуття безпеки і поліпшення самопочуття пацієнта. Усі дії повинні бути скеровані на визначення найсуттєвіших проблем пацієнта і його підтримку в їх подоланні.

1. Потрібно пояснити пацієнту природу захворювання, його симптоми й обговорити варіанти лікування.
2. Погодитись з очікуваннями пацієнта щодо надання йому відповідної допомоги – слід сформувати у нього відчуття безпеки.
3. Намагатись переконати пацієнта, що він самостійно не зможе подолати проблеми, які не викликають труднощів у здорової людини.
4. Потрібно допомогти пацієнтові знайти шляхи вирішення проблем, через які виникли симптоми.
5. Сформувати у пацієнта впевненість у собі, показуючи його сильні сторони.
6. Посилити у пацієнта відчуття його власних можливостей у сферах, у яких вони неадекватно занижені.
7. Щоб зменшити вплив негативних емоцій, потрібно дати можливість пацієнту «виговоритись», «виплакатись» і т. д.
8. Вплинути (якщо можливо) на найближче оточення пацієнта, щоб зменшити проблеми, які спричинили виникнення симптомів.