Світло ціною життя...

Енергетичний колапс, у який занурив Україну агресор у січні через масовані обстріли енергетичних об’єктів та об’єктів критичної інфраструктури, вплинув на кожну українську сім’ю, торкнувся всіх без винятку суб’єктів господарювання України. Без електрики, тепла, води у своїх квартирах та будинках опинилися мільйони людей, знекровлені транспортна та соціальна інфраструктура, промислові об’єкти тощо.

Такої зимової погоди – подекуди нижче ніж -25°С – агресор чекав чотири роки, щоб повтішатися у своїй нелюдській подобі, спричинити гуманітарну кризу та бездушно зманіпулювати настроями громадян у своїх інтересах. Уже другий місяць триває перевірка українців на міцність, перевірка влади – на стійкість, а країни – на виживання.

Що допомагає нам вистояти? Безумовно, підтримка партнерів, але найперше – це мужність наших воїнів, енергетиків і комунальників, волонтерів, медиків і рятувальників. Можна впевнено говорити, що це другий, внутрішній фронт, напружений і безперервний, де за відновлення функціонування критичної інфраструктури та людських умов життя ведуть нерівний бій працівники енергетичного й комунального секторів.

Війна істотно змінила характер втрат на виробництві. За даними аналізу виробничого травматизму за 2025 рік, понад 51,7% працівників потерпіли внаслідок події суспільного життя (війни). В один з «лютих» днів січня в Києві під час ліквідації аварійних ситуацій через аномально напружений режим роботи та надмірне перенавантаження померли два слюсарі аварійних бригад. Як кваліфікувати таку втрату, визначити причини згідно із законодавством та встановити відповідальних за неї осіб?

Злісне порушення роботодавцем законодавства про охорону праці? Так, безперечно, люди працювали в режимі 24/7 на виснаження, бо треба, щонайменше з мовчазної згоди роботодавців, від яких усі ми кожен день з надією чекаємо світла, тепла, води і які зобов’язані підтримувати справний технічний стан підконтрольних об’єктів та ще й реагувати на панічні або провокаційні коментарі в медіа, зокрема в телеграм-каналах, щоб не дати ворогу зламати нашу волю й поставити на коліна. Так, тепер це питання також у зоні відповідальності всіх нас.

Чи це героїзм комунальників, які під час війни свідомо, незважаючи на втому та погане самопочуття, рятують від смертельного замерзання цивільне населення? Передусім дітей та людей похилого віку, пацієнтів лікарень, мешканців соціальних закладів. Так, це цивільний подвиг в екстремальній ситуації, що має отримати іншу кваліфікацію та державну оцінку таких дій. Без сумніву, ці працівники свідомо перепрацьовували, як і військові на передовій, які б’ються до останнього подиху. Вони гідні відповідної пошани співвітчизників, а їхні сім’ї – адекватної компенсації за втрату годувальників. На державному рівні має бути сформовано належну та адекватну оцінку подібних ситуацій на виробництві.

Зумовлений війною кадровий дефіцит у професіях, важливих для функціонування житлово-комунального господарства, брак необхідних ресурсів, неврегульовані умови виконання робіт в екстремальних ситуаціях є причиною таких трагедій на виробництві. Та все ж не слід списувати на війну помилки, яких очевидно можна уникнути, коли до нещасних випадків призводять «проколи» в організації безпечних умов праці.

Гірким прикладом цього є загибель колишнього т. в. о. голови правління та члена правління НЕК «Укренерго» Олексія Брехта. Причина смерті – ураження струмом під час виконання професійних обов’язків на одній з підстанцій «Укренерго». Ця шанована у фаховому середовищі людина зробила величезний внесок в енергобезпеку країни. Звичайно, причини та наслідки трагедії встановить розслідування. Можемо лише припустити, що ­підвищена відповідальність, бажання швидше ліквідувати наслідки руйнувань послабили відчуття власної безпеки. Порушено золоте правило рятівника: насамперед максимально подбай про власну безпеку. Але і в системі, яка мала б уберегти людину, не було вжито належних запобіжних заходів.

Шкода, що цей черговий урок безпеки, написаний кров’ю, згодом зітреться з пам’яті. А поки ці жахливі новини хоч на деякий час сколихнули суспільство, хтось, вражений почутим, зупиниться за крок до біди або зупинить когось на межі одвічного вибору між життям і смертю. Вічна пам’ять загиблим на виробництві в період агресії!.. Будьте в безпеці – думайте про безпеку!